Цього тижня, з огляду на серйозні проблеми у фінансовій системі США і тверде переконання, що заокеанські проблеми миттю поховають вітчизняну економіку за принципом «доки товстий схудне – худий помре», про пенсійну реформу в Україні говорили менше. Але говорили.

Міністр соціальної політики Сергій Тігіпко поділився з громадськістю думкою, що другий рівень пенсійної системи треба доопрацьовувати в законодавчому сенсі, і висловив переконання, що до нового року відповідні зміни буде прийнято. За його словами, всі спірні питання щодо прийнятого 8 липня пенсійного законопроекту буде вирішено у вересні, після чого документ нарешті буде відправлено на підпис до Президента України.

Внаслідок процедурних моментів введення законопроекту в дію буде відтерміновано на місяць, вважає заступник голови фракції Партії Регіонів Володимир Зубанов. А ось заступник керівника апарату Верховної Ради Михайло Теплюк заявив, що спікер Литвин не підпише закон про пенсійну реформу до розгляду парламентом проекту постанови, яким пропонується скасувати цей закон. Нагадаємо, відповідна постанова була зареєстрована депутатами Ольгою Боднар (БЮТ-Батьківщина) та Юрієм Кармазіним (НУНС). Звісно, шанси на відміну законопроекту невисокі.

Та все це лише деталі. Розглянемо, що можна сказати про пенсійну реформу, попри всі її вже неодноразово розглянуті негативні боки. Що ж, негативний досвід – теж досвід. Однозначно, пенсійна реформа була потрібна. Її прийняття – крок уперед попри те, що багато положень, про які ми писали, доволі спірні і потребують доопрацювання за участі громади. Тепер, принаймні, уряд може почати процес стабілізації та скорочення дефіциту Пенсійного фонду України, який непосильним тягарем лягав на всіх платників податків, змушених платити в солідарну систему фактично двічі, оскільки чверть усіх пенсій фінансувалась з державного бюджету.

А тоді можна буде ввести в дію і накопичувальний рівень. І поставити могутній бар’єр будь-яким кризам зовнішніх інвестицій, отримавши (за розрахунками експертів USAID) лише за перші шість років 85 млрд. грн. Причому працювати ці мільярди будуть десятки років. Чи може бути краще джерело інвестицій?

Але для того, щоб ідея запрацювала, щоб не треба було нам тримати заощадження і брати кредити в інших валютах, необхідна не лише політична воля – потрібна воля народу. Люди України повинні зрозуміти, що лише від них залежатиме, чи перетвориться суха буква закону на національну ідею та джерело економічного відродження. Потрібна системна інформаційна і пропагандистська робота в цьому напрямку. Необхідна зміна економічного мислення українців, переходу від патерналістського підходу до соціального забезпечення до ринкового. Тож кожен громадянин України повинен стати економістом.