Останні дні основним питанням було вже не «підпише чи не підпише?», а що робити в умовах цих змін. Давно вже висловлено всі претензії до пенсійної реформи. Але, з іншого боку, не мати конфіскаційного характеру будь-які зміни в пенсійній системі вже не могли. За умов відсутності вибухового зростання продуктивності праці, або хоча б ВВП, коли громадяни не почали масово виводити з тіні доходи і сплачувати внески до пенсійного фонду за діючими драконівськими ставками, іншого чекати неможливо. Тому що збалансувати бюджет пенсійного фонду за таких умов можна лише скороченням витрат. Це найлегший шлях будь-яких змін – скоротити.

Гірше інше. Закон так і не визначив терміну, коли ж відбудеться справжня реформа – перехід до накопичень.

Тому відповідь на питання «Що робити далі?» може бути лише одна – ставати самому собі реформатором. Тобто започаткувати свою реформу. Самому подбати про свою пенсію – почати накопичувати її. Багато хто назве купу причин, чому це неможливо. Але є всього одна причина чого це необхідно – пенсію, на яку можна жити, від держави ми не побачимо. До речі і не її це завдання.